Вчимося грати з дитинства

Всі ми, незалежно від того, хто і як ставиться до життя, виконуємо різні функції, або виконуємо якісь ролі: батьків, дітей, друзів, знайомих, а в разі поганої гри – життя нас карає за ті чи інші помилки. І вчитися грати добре потрібно з раннього дитинства.

Отже, як же навчитися робити це правильно? Інакше кажучи, ігри, які зовсім не розвивають, не існує. Абсолютно будь-яка гра розвиває дитину. Будь то дочки-матері, козаки-розбійники, Чапаєв і т.д. Вони розвивають багатство уявлення про навколишній світ, моторику, емоційне сприйняття. Ми намагаємося знайти оптимальні варіанти для наших дітей і стикаємося з деякими труднощами, тому що з одного боку вони позитивно впливають на дитину, але з іншого боку змусити грати не можна. Дитина або буде грати, або ні... Далі...

Напевно, багато батьків стикалися з тим, що їх малюк наполегливо не хоче пробувати нічого незвичайного. Причому ця боязнь нового іноді проявляється в усіх сферах життя. Не треба думати, що малюк просто вередує, швидше за все, йдеться про «надмірну дитячу підозрілість». Такий термін є в психології, і означає він рису характеру, яку необхідно коригувати... Далі...

Під визначення "жадіна" може потрапити практично кожна дитина, яка досягла півтора років. Ще вчора такий милий карапуз - сьогодні він вистачає поспіль все своє і чуже, і з криками «Моє» сидить на купі добра, надувшись, немов кульку. І ось бідна мама з татом хапаються за голову: що робити, де упустили, як виправити? А дитина - то всього-навсього зростає. І така поведінка - це черговий етап дорослішання, у процесі якого йому належить зрозуміти, що є своє і чуже, що таке щедрість і жадібність. Малюк визначає межі свого «Я» і все, що потрапляє під визначення «Моє» - є продовження його особистості, відповідно належить беззастережно йому. Давайте будемо розбиратися, як правильніше вчинити і що потрібно робити, щоб не виростити егоїста і жаднюгу... Далі... 

Складно знайти батьків, які жодного разу не стикалися з істерикою своєї дитини. Дитячі істерики це досить поширена проблема, яка зустрічається найчастіше у дітей у віці двох-трьох років. Найчастіше це є проявом відчаю і гніву дитини і спробою домогтися від батьків виконання свого капризу. Саме в цьому віці ваша дитина вступає в перехідну фазу, це час, коли починає зароджуватися самосвідомість і малюк починає відчувати, що він є самостійною особою зі своїми потребами та бажаннями. Карапуз не бажає виконувати заборони чи відмови батьків і будь-якими засобами намагається домогтися свого. Ось тут то і починається істеричний плач, тупання ногами, крики і навіть биття в конвульсіях на підлозі... Далі...