Харчування під час адаптацї
Практичний психолог: Тютюнник Галина
Однією з найпоширеніших проблем адаптації до дитячого садка є відмова від харчування. Основні причини такої поведінки – неспівпадання режимів та раціонів харчування удома та у дитячому закладі. Може бути так: дитині пропонують їсти, а вона не голодна; минає трохи часу, і в неї виникає відчуття голоду, то й починає вередувати, або ж ледве не засинає за обідом, а перед тим, на прогулянці, плакала, була збуджена, бо хотіла їсти. Інколи збіг відчуттів голоду і втоми може стати подвійним джерелам роздратування. Агресивна реакція — то, власне, реакція боротьби. Малий невдоволений ситуацією і починає протестувати, намагається силою змінити її. Проте сварити за це не слід — не його ж то провина. Тут винні дорослі, які не потурбувалися про забезпечення йому фізіологічно комфортного перебування у дитячому садку.
Якщо ви хвилюєтесь за харчування дитини, тоді не заохочуйте відмову – не варто давати їжу з собою, зголоднівши дитина буде їсти садочкову їжу. Просто не отримавши згоди з вашого боку у вигляді «запасного» печива чи соку, вона не буде прораховувати інші варіанти, якщо від початку не буде їх знати. Правда ви повинні бути готові до аргументу, що інші там щось мають і пояснити, що в садочку це не можна, це порушення правил, а вдома ви вже домовитесь.
Відмова від харчування - один із найпоширеніших симптомів важкої адаптації. У більшості випадків це обумовлено стресом у дитини. Тому цю проблему варто вирішувати обов'язково комплексно, не обмежуючись лише харчуванням. Це бесіди, рольові ігри «в дитячий садок». В іграх акцент можна зробити й на харчуванні (особливо, якщо ваша дитина вередлива). Можна розповісти про роботу кухарів: дітки їх не бачать, але вони, як і вихователі, дуже стараються, щоб кожному з дітлахів було комфортно, як вдома. Пограйте в «зайчика, який не їв у дитячому садку». Розкажіть у доступній формі, що діти на всіляких заняттях витрачають багато енергії і організм просить її повернути і поїсти, інакше можна захворіти. Почитайте кілька психотерапевтичних казочок, наприклад, Казка про Царя Гороха, принцесу горошинку та огірка-молодця. Незайвим буде, якщо вдома ви будете іноді готувати такі ж страви, які пропонуються у садку. Також було б добре проконсультуватися з педіатром, аби переконатися, що порушення апетиту не пов'язане із якимось захворюванням.
«Хочу у садок»
Початок відвідин дитиною дитячого садка є новим етапом в її житті, тому краще підготуватися до нього наперед. Про це ми говорили у попередній статті. Критерієм благополучного психологічного і фізичного стану дитини є її успішна адаптація. У тому випадку, коли дитина не справляється із завданням адаптації до нових умов, ми можемо спостерігати симптоми важкої адаптації. До них відносяться:
• порушення позитивного емоційного стану дитини;
• дитина багато плаче, прагне до емоційного контакту з дорослими або, навпаки, роздратовано відмовляється від нього;
• дитина випробовує складнощі зі встановленням контакту з іншими дітьми;
• порушення апетиту;
• порушення сну;
• хворобливо протікає розлука з рідними;
• знижується загальна активність;
• загальний пригнічений стан.
Для того, щоб полегшити період адаптації дошкільника батькам необхідно дотримуватись певних правил:
1. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на її першу вимогу і так, як вона хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: "Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати".
2. Збираючись в дитячий садок, можна, і навіть потрібно, дозволити дитині брати з собою деякі іграшки, або вибрати якусь пам’ятну річ (бажано невеликого розміру), щоб вона принесла туди «частинку» рідної оселі і яка буде нагадувати їй про вас і про те, як сильно ви її любите. Можна запропонувати дитині таку гру: іграшка ходить з дитиною в дитячий садок щодня і знайомиться там з іншими іграшками. А потім розпитуйте дитину, що з іграшкою відбувалося, хто з нею товаришував, хто кривдив, чи не було їй сумно (дітям легше говорити про свої відчуття від імені іграшки).
3. Не намагайтесь підкупити дитину за згоду йти чи залишитись в дитячому садку – трактуйте перебування в садку як свято і нагороду, а не покарання. Треба дати чітко зрозуміти дитині, що в садок вона піде за будь-яких обставин, створити позитивну мотивацію підібравши найбільш вагомий аргумент – «там будеш малювати фарбами, бавитись машинками (ляльками), бавитись з дітками…», але не піддаватись на примхи, адже достатньо одного разу, щоб дитина відчула вашу слабинку і навчилась нею маніпулювати.
4. Під час прощання з мамою часто дитина починає вередувати —тримається всіма силами за маму, іноді навіть голосно кричить, ридає і влаштовує істерики. Потрібно спокійно поцілувати малюка, помахати йому рукою і «передати» до надійних рук вихователя (якщо вона сама відмовляється йти). Зазвичай, діти, особливо ясельного віку, плачуть хвилин 5-10 і заспокоюються. Залишаючи дитину, головне — не зникати раптово. Дитина повинна бачити, що мама йде і потім прийде. Потрібно детально пояснити дитині, що вона зараз робитиме: «Ти зараз пограєшся, поїси, поспиш. Потім ти прокинешся, а я вже за тобою прийшла».
5. Не піддавайтеся на маніпуляції дитини – плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, це ти вже великий. А я допоможу тобі».
6. Навчіться прощатись з дитиною швидко, даючи цим самим зрозуміти дитині, що ви впевненні в ній і її вмінні контролювати себе. Але не намагайтесь вислизнути непомітно («втекти») від дитини – це зруйнує довіру дитини до вас і ваших обіцянок. Обов’язково постійно розповідайте їй куди ви йдете і коли повернетесь: «Прийду після того як ти поспиш» або «Після прогулянки», але не намагайтесь пояснити в часі – для дітей дошкільного віку, години дуже абстрактне поняття.
7. Придумайте свій ритуал «прощання», який буде складатися із певних знаків уваги і любові і який потрібно буде виконувати щоранку в певній послідовності.
8. Залучайте вихователя до співпраці. Вам потрібна людина, яка радо зустріне вашу дитину, не соромтесь висловлювати свої побажання і прохання, адже робота вихователя власне і полягає в створенні найбільш комфортних умов для перебування і навчання діток. Проте пам’ятайте, що мета дитячого садка насамперед покликана реалізовувати колективне виховання, тому надмірна увага до однієї дитини може створити дискомфорт саме для цієї дитини – інші дітки швидко помічають зосередженість вихователя і починають капризувати. Тож висловлюючи певні вимоги, не забувайте про їх причетність до загальної місії.
Одним з таких побажань може бути називати дитину не офіційним іменем, а її «домашнім» іменем. Адже, може статися, що у групі виявиться кілька Сашків або Оленок, тож Сашуня, Шурко, Лялюся або ж Зайчик, Крихітка чи Сонечко залюбки відгукуватимуться на звичні для них звертання.
9. У перші декілька днів, у жодному випадку, не слід залишати дитину більш, ніж на 1,5-2 години. Спостерігаючи за її реакцією, можна поступово збільшувати час перебування в дитячому садку. Рекомендується близько тижня забирати дитину з садка до денного сну, далі (при нормальному стані малюка) близько тижня – відразу після сну, а вже потім можна залишати на вечірню прогулянку.
10. Обговоривши поведінку малюка першого дня, варто домовитись про тривалість його перебування у садку наступного дня. Увечері вдома варто відсвяткувати початок дитсадківського життя і ознайомити всіх членів родини з тим, як минув день і чим він був цікавий дитині.
Як правило, в перші дні діти втомлюються як психологічно, так і фізично, тому, при нагоді, добре влаштовувати «розвантажувальні від садка» дні – один день в тиждень залишатися з малюком удома. Або нехай кілька днів приходить до садка лише на прогулянку. Певні незручності від цього (тимчасові) компенсуються усвідомленням найголовнішої користі такого варіанту режиму: збереження фізичного та психічного здоров'я малюка, його позитивного ставлення до дошкільного закладу. Пам’ятайте – фізіологічний дискомфорт зумовлює емоційні зриви, нервову перенапругу, що, у свою чергу, призводить до психосоматичних захворювань.
11. У перші декілька днів дитина відчуває себе в дитячому саду скуто. Постійна заборона емоцій може привести до нервового зриву, тому в період адаптації дитині просто необхідно «випускати» емоції в звичній домашній обстановці, що не викликає скутості. Не лайте її за те, що вона дуже голосно кричить або швидко бігає — це їй необхідно.
12. Батькам не слід забувати також про таку особливість малят, яку можна назвати "зараженням емоціями": заплакав хтось один, а за ним, дивися, ще кілька найвразливіших з-поміж тих, чий дитсадківський "стаж" найкоротший. Подібна "ланцюгова реакція", ясна річ, негативно впливає на психофізичний стан дитини, а тому цілком слушно наперед дізнатися, скільки новачків прийде у групу протягом тижня і коли саме їх проводитимуть.
13. Вдома слід викликати у малюка приємні спогади від побаченого у садку, бажання швидше піти до дитячого садка, адже позитивна налаштованість на відвідування дитячого садка полегшує входження у новий побут. Одначе то лише один з чинників, які безпосередньо впливають на процес адаптування. Такими чинниками є взаємна відповідність режимів, за якими живе дитина вдома і в дошкільному закладі; певна самостійність у побутовому обслуговуванні (відповідно до віку) та рівень розумового розвитку, про які ми вже говорили у статті «Підготовка дитини до відвідування дитячого садка».
14. У період адаптації емоційно підтримуйте малюка. Якомога частіше обіймайте його і цілуйте. Намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про діток, про вихователів. Не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.
15. Багато розмовляйте про садок і його позитиви, розпитуйте дитину про її досягнення і переживання, діліться власними емоціями щодо цього. Закріплюйте отримані знання і навички вдома, а при виникненні розбіжностей пояснюйте і обговорюйте нюанси (при потребі, навіть з вихователем).
16. Будьте у контакті з вихователями – цікавтеся поведінкою дитини в садочку, її стосунками з дорослими і однолітками, обговорюйте проблеми, що виникають. Ніколи не підривайте авторитет вихователя, навіть якщо він вам не симпатичний – ця людина має безпосередній вплив на вашу дитину, саме з цією людиною починає формуватись думка на світ поза домом і тому ваше ставлення зіграє важливу роль у вмінні вашої дитини спілкуватись і оцінювати оточуючих. Якщо ж у вас все ж виникнуть непорозуміння, намагайтесь залагоджувати їх не у присутності дитини – така поведінка збереже довіру дитини до вихователя і не створить непотрібного стресу.
17. Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже вона поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитину своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок. Ви маєте себе налаштувати на те, що адаптація може затягнутись і просто не зважати на цей фактор буде неможливо і дуже небезпечно для психологічної стабільності вашої дитини. У такому разі вам необхідно прорахувати запасний варіант чи забезпечити себе часом на маленьку перерву, а тоді спробувати знову.
Правил, на перший погляд, дуже багато та якщо за основу взяти будь-які п’ять з них, а потім, коли ви їх освоїте, будете додавати до них інші у вас все вийде. І подорож дитинства країною Дитячого садка буде для вас і вашої дитини незрівнянною насолодою.
Підготовка дитини до відвідування дитячого садка
Перший відповідальний момент у спілкуванні з дитиною настає при розлуці. Всі почуття, що відкриваються у сімейних стосунках ці манері спілкування, впливають на подальший тип поведінки дитини. Таким етапом стане адаптація до відвідування дитячого садка. Звичайно, у всіх діточок це проходить не однаково, проте як би дитинка не реагувала – спокійно чи більш експресивно, варто розуміти, що у всіх ситуаціях дитина переживає глибокий стрес і, саме від вашої, батьківської, поведінки в цей період буде залежати майбутній стиль спілкування і взаємодії вашого малюка.
Для успішної адаптації дитини до нового середовища, вам усією сім’єю необхідно підготуватися до цих змін. Адже у цьому процесі, страх відчуває не лише дитина, а й батьки. І діти дуже чітко можуть зчитати ваші емоції, навіть, якщо ви вважаєте, що (наприклад, до виходу на місце праці) підстрахуватися і забезпечити себе цим часом. Перед знайомством із садком і його правилами, намагайтесь створити відповідні умови і вимоги в домашньому середовищі, аби прийшовши до садка дитина відчувала знайомі нотки.
Адaптація - це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками.
Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:
Важливим етапом підготовки до дитячого садочку є обговорення питання про сенс життя. Тільки-но малюк навчиться говорити, час від часу вибирайте момент, коли можна завести про це мову.
Почніть розмову здалеку: "Дорослі ходять на роботу, є багато різних професій і цікавих занять. Хтось будує будинки, хтось подорожує, хтось вирощує квіти або водить машини ..." Коли ви відчули, що це доречно, запитайте у малюка, ким би він сам хотів бути? (І мета тут - не в тому, щоб отримати негайну і гарантовано правдиву відповідь на це питання, а в тому, щоб в принципі стимулювати хід його думок у цей бік).
Частіше звертайте увагу на важливість, цікавість роботи в житті будь-якої людини:
- Зараз мама пише букви, тому що це її робота.
- Це буде книжка з буквами?
- Ну так, до певної міри ...
І так далі (не важливо, що в цей момент ви щебече в інтернет-форумі - мама зайнята цікавою справою, у неї є якась своя ніша, яку час від часу вона заповнює тим, що важливо особисто їй , і що ніяк не пов'язане з інтересами інших домашніх).
Якщо вам не подобається слово "робота", спробуйте підібрати своє, яке відображало б якісь значущі в житті людини заняття. Щось, що потрібно для його особистого розвитку і що підтримується і схвалюється домашніми. Сформувавши позитивне ставлення до "роботи", ми досягнемо відразу дві мети: "робота" з ворога перетвориться на друга, до якого час від часу все-таки потрібно відпускати маму, і ми зробимо дуже хороший внесок у майбутню професійну успішність дитини, в його здатність не втратити себе в житті і займатися тією справою, яка приносить радість.
Однак життя багатогранне, і в ній є місце не тільки роботі. Сім'я важлива для людини не менше (а іноді навіть більше, ніж робота). І це ще одне важливе питання, з яким належить познайомитися дитині.
Підкреслюйте це і в звичних ситуаціях:
- прощаємося, махаємо сусідці рукою: "Вона пішла на роботу, але це ненадовго, скоро вона прийде";
- вранці відправляємо тата на роботу: "Він поїхав возити меблі - сяде на машину і буде весь день допомагати іншим людям. Це у нього така робота ";
- чекаємо візиту дідуся: "Скоро прийде дідусь. Він на роботі - дивиться в телескоп, вважає на небі зірки, щоб не розбіглися. Така в нього робота. Йому це подобається "...
І як би між справою не забувайте спитати: "А що тобі подобається? Ти ким би хотів бути?" І лише коли у дитини в цілому вже склалося позитивну думку про важливість позасімейних занять в житті кожної людини, можна починати поступово заводити розмови про те, що йому це теж необхідно.
"... Якось до мене у двір забрів старий, стомлено виглядає пес. На ньому був нашийник, і пес був дуже вгодованим, так що я зрозуміла, що він не бездомний і за ним добре доглядають. Пес спокійно підійшов до мене, я погладила його по голові, потім він зайшов слідом за мною в будинок, повільно перетнув передпокій, згорнувся калачиком у кутку, важко зітхнув і заснув. Наступного дня він прийшов знову, привітав мене у дворі, знову зайшов у будинок і заснув на тому ж місці. Спав він приблизно годину. Так тривало кілька днів. Зрештою мені стало цікаво, і я прикріпила до його нашийника записку такого змісту: "Хотілося б знати, хто господар цієї прекрасної собаки, і чи знає він (тобто ви), що пес практично щодня приходить до мене подрімати?" На другий день пес прийшов знову, і до його нашийника була прикріплена така відповідь: "Він живе в будинку, де ростуть шестеро дітей, двом з яких не виповнилося ще й трьох років. Так що він просто намагається де-небудь відіспатися. Можна я теж прийду до вас завтра? "
На мій погляд цілодобове знаходження будинку навіть єдиною дитиною, яка старше трьох, вимагає чималих фізичних, нервових і розумових затрат. І хороша та мама, якій вдається весь день зберігати оптимізм і постійно вигадувати ігри і заняття, цікаві для обох. Але якщо забезпечити розваги і розвиток малюка будь-яка любляча мама в принципі здатна, то от з підтриманням оптимізму в мам у більшості випадків спостерігаються утруднення. Це показує не тільки мій власний досвід, але й спостереження за знайомими мамами дітей. Ні-ні, та й почуєш від них: "Нам вже три (три з половиною, чотири), не можемо дочекатися, коли дадуть «путівку» до садка! Вже так хочеться швидше на роботу !.."
Втім, якщо навіть у мами немає необхідності виходити на роботу, все одно душевні ресурси після трьох років сидіння вдома вже не вичерпуються єдино дитиною - залишається ще більша частина невичерпанного, яке так і хочеться втілити в нових проектах і захоплюючих заняттях.
Іноді в цьому кризовому стані - коли залишилося багато не розтраченого, а дитині вже не потрібно так багато мами, у сім'ях виникає проект під назвою "А чи не родити нам сестричку або братика?"
Якщо ж народження другої дитини в сімейні плани поки що не входить, рано чи пізно мама, розриваючись між відчуттям свободи і почуттям провини, вирішується віддати дитину в дитячий сад. Міні-садок або максі - це не так важливо, як сам факт того, що мама нарешті змогла відпустити ... себе від дитини!
Описаний в дитячій психології "криза трьох років", на мій погляд, настає одночасно в житті і дитини, і мами. Емоційний зв'язок між ними як і раніше великий, малюк сильно потребує мами, але вже не залежить від неї фізіологічно, як це було відразу після народження. І в міру того, як дитина проявляє все більше самостійності, мама "дорослішає" разом з нею: вона згадує, якою вона була до його народження, чим цікавилася, як любила проводити час.
Материнство, безумовно, змінює жінку в кращу сторону, але найглибші частини її самої залишаються незмінні. Іноді про це корисно згадувати кожній людині, незалежно від статі і віку: кожен з нас народився для того, щоб прожити своє власне життя (хоча найкращі свої якості ми, звичайно ж, виявляємо, піклуючись про ближніх). І це один з тих важливих уроків, який в числі інших належить засвоїти не тільки мамі, але й дитині в процесі поступового відділення від матері.
І як тільки ми проявили свою готовність частково відокремитися від дитини, віддавши до дитячого закладу, як у більшості батьків, а особливо у мам виникають різноманітні страхи.
Мамині страхи
Ці страхи звичайно мають право на місце у ваших переживаннях, але якщо ви дійсно готові «відпустити» дитину від себе, вони пройдуть самі собою. Також для зниження рівня переживать можна пропрацювати кожний ваш страх. Наприклад, щоб дитина гарно споживала садкову їжу привчіть її до неї зарання, готуючи її вдома. Щоб не так часто хворіла зміцнюйте імунітет. Щоб не ображали – вчіть спілкуванню.
Також важливо, щоб батьки не обговорювали хвилюючі питання про садочок при дитині, не підривайте авторитет вихователя і дитячого садка! Діти чують навіть тоді, коли вам здається, що вони не слухають.
Необхідно виключити із свого мовлення наступні фрази:
“От підеш до садка, там тебе швидко всього навчать”
“Не будеш слухатися віддам до садочку”
“Не будеш слухатися залишу тебе у садочку”
“Ні, ти не будеш спати”
“Я скоро прийду” ,
вживання котрих погіршує наступну емоційну адаптацію до дитячого садочку.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
Віддаючи дитину в дитячий садок, ви не знімаєте з себе обов'язків, пов'язаних з вихованням та навчанням вашої дитини!
Будемо сподіватися, що в результаті таких батьківських старань дитина сама проситься в дитячий садок.
